"Люксембург, Люксембург": чому українцям варто піти на фільм про себе

Вже понад місяць глядач має змогу подивитися другий фільм українського режисера Антоніо Лукіча "Люксембург, Люксембург". Трагікомедія, що наробила галасу, збирає кінозали та отримує шалений фідбек від глядача. В перші дні "виходу в люди" стрічка стала лідером кінопрокату. 

На спецвипуск українського фільму, який відбувся в "Українському домі" 14 квітня, потрапила і журналістка Новини.LIVE. Враження — у матеріалі. 

Про що фільм

Про "Люксембург, Люксембург" я читала в соцмережах, про нього чула в розмовах людей у метро, а вирішила подивитися, коли почула від колеги: "Це фільм на 100% про нас, українців. І я вперше на українському кіно не дістала телефон відволіктися, так було цікаво".

В "Українському домі" у Києві 14 травня відбувся чи не останній спецвипуск фільму, після якого було обговорення разом з режисером Антоніо Лукічем та виконавцем однієї з головних ролей Рамілем Насіровим.

Про що ж кіно? Історія про двох братів-близнюків, які живуть різним життям. Один з них — законослухняний поліцейський, інший — водій маршрутки, який приторговує травкою. В один момент вони дізнаються про давно зниклого батька, який перебуває у важкому стані в Люксембурзі. 

І хлопці поїхали…до батька, за батьком чи за новим життям — вам варто побачити. 

Проблематика фільму 

Перша стрічка режисера Лукіча "Мої думки тихі" була про маму та сина, порушуючи питання сепарації. Фільм "Люксембург, Люксембург" також про стосунки з батьками, зокрема синів з батьком. Як каже один із головних героїв у фільмі: "Батьки несуть відповідальність за дітей. А чи несуть діти відповідальність за батьків — я хз". 

Під час фільму є десятки моментів, коли глядач заливається від сміху. І стільки ж, коли відчуває глибину стосунків батьки-діти. Як сказав сам режисер, йому було цікаво спостерігати реакцію залу на сцену, коли син матюкається на матір, а вона у відповідь дає йому ляпаса. І реакція у кожного різна. Бо у якійсь сім'ї це норма, а для декого — табу. 

Емоції від побаченого 

Під час перегляду цього фільму ви відчуєте, що стосується саме вас. Різні сцени підіймають так багато зв'язків між людьми: батько-син, мати-діти, брат-брат, чоловік-дружина, тесть-зять, друг-друг.

Я побачила в цьому фільмі розчарування, біль, метушню, переживання, байдужість. Важко було розгледіти справедливість, відвертість та любов. Але вони теж там були. А відчувала я сором. Під час перегляду згадувала слова колеги "Цей фільм на 100% про нас, українців" і мені було соромно. Бо в сценах, які показують людей не в кращому світлі, бачила себе. 

Це як маячок до змін. І це найкраще, що можна прочитати в рецензії — це кіно наштовхне вас на роздуми про життя. А ще — це колоритний суржик, який не ріже вуха, а ллється немов пісня. 

Обговорення фільму

В залі було кілька сотень людей, частина з яких прийшли на фільм вдруге, а то й втретє. У кожного з них була можливість поставити режисеру та актору питання, яких було небагато. Та все ж, що вдалося дізнатися: 

• це не автобіографічний фільм, але Антоніо Лукіч створив його натхненним своєю історією з батьком; 
• у фільмі роль батька братів-близнюків грає не актор, а справжній тато хлопців;
• Раміль сподівався, що після популярності отримає рекламні пропозиції, але поки йому запропонували лише рекламувати ножі в Instagram; 
• сцена з ванни була знята як імпровізація актора, а режисерський кадр у фільм не увійшов;
• для англомовної аудиторії команді було складно перекласти деякі фрази з фільму, наприклад "Я хз". 

P.S. Якби ви мене запитали, чи варто піти на "Люксембург, Люксембург", я б не відповіла "Я хз". Натхненна суржиком, гумором та глибиною своїх роздумів після перегляду, від мене ви почуєте — Летіть, доки Лукіч не зняв третій фільм, а він буде.